Піньковська Г.В.

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Зміна політичних, економічних і соціальних умов життя, глибокі соціально-культурні перетворення спричинили трансформацію глобальних ціннісних орієнтацій суспільства. Україна, проголосив свою незалежність, розпочала цивілізований процес створення правової суверенної держави, ядром якої поряд з економікою та політикою виступає культура.

У зв’язку з цим, слід відмітити, що уряди окремих держав можуть і повинні відігравати все більш активну роль як у сфері підтримки своїх національних культур, так і в сфері міжнародного культурного співробітництва. Так, наприклад, учасники Європейського форуму культурної спадщини, зорганізованого всеєвропейською Федерацією культурної спадщини “Europe Nostra” у співпраці з Європейським Комітетом із соціальних та економічних справ у Брюсселі дійшли висновку, що особливу увагу варто звернути на культурну спадщину регіонів, оскільки культурна спадщина є значним ресурсом у реалізації двох пріоритетів ЄС – забезпечення економічного зростання і сталого розвитку.

П’ять основних напрямків культурної політики в міжнародному масштабі основані на тому, щоб:

1. Зробити культурну політику одним з ключових компонентів стратегії розвитку.

2. Сприяти творчому процесу та участі в культурному житті.

3. Посилити заходи щодо збереження культурного надбання та підтримки сфери культури.

4. Заохочувати культурні та мовні різноманітності в рамках нового інформаційного простору.

5. Задіяти більше людських та фінансових ресурсів у цілях культурного розвитку.

Міжнародна мережа по культурній політиці – організація, яка об’єднує держави на рівні міністрів культури та експертних груп, яка дозволяє обмінюватись інформацією по культурній політиці та сприяюча створенню загальної стратегії культурного співробітництва зацікавлених держав. Цілями її діяльності є:

1. Розширення обміну досвідом та інформацією, укріплення культурного співробітництва як на національному, так і на міжнародному рівнях.

2. Приваблення уваги до проблем культурного розмаїття й ідентичності та їх зв’язок із соціально-економічним розвитком в усьому сучасному світі.

3. Координація пріоритетів культурної політики на національному рівні та напрямків міжнародного співробітництва.

4. Підвищення інтересу до проблем культури та висування їх для обговорення на переговорах різних рівнях.

На сьогоднішній день членами організації є 45 країн. До неї приєдналися також країни СНД – Україна, Росія, Вірменія, Латвія. Поточну діяльність організації координує контактна група, постійне бюро якої функціонує в Канаді як країні – фундаторці організації.

Той факт, що саме Канада виступила ініціатором створення Міжнародної мережі по культурній політиці – організації, діяльність якої спрямована на підтримку культурної розмаїтості у всіх її проявах в епоху глобалізації й інформаційної революції, цілком закономірний і пояснюється низкою причин. Однією з них можна вважати те, що протягом останніх десятиліть Канада домоглася визначених успіхів в області проведення активної культурної політики усередині країни.

За період із 1996 по 2000 рр. канадський експорт культурної продукції зріс на 38%. Якщо в 1996 р. він складав біля 3250 млн. кан. дол., то в 2000 р. досяг 4500 млн. кан. дол. В області експорту продуктів культури щорічні темпи росту складали в середньому 10% на рік, у сфері послуг та інтелектуальної власності – 7%. За даними 2000 року, частка експорту продуктів культури в сукупному канадському експорті зросла на 47% у порівнянні з 1996 р. і оцінювалася в 2,35 млрд. кан. дол., експорт послуг у сфері культури збільшився на 30% і склав 2,12 млрд. кан. дол.

В культурному секторі економіки Канади зайнято більш ніж 640 тис. осіб, 82% з яких складають працівники з високим рівнем професійної підготовки, які швидко адаптуються у своїй діяльності до нових технологій. В Україні в 2001 р. кількість штатних працівників в сфері культури та мистецтва становила 237,9 осіб, з них лише 2,9% від загальної кількості працівників по всіх галузях економіки закінчили вищі заклади освіти III-IV рівня акредитації.

Одним із найголовніших інструментів втілення культурної політики в України є законодавство. Для того, щоб законодавство стало справді ефективним інструментом досягнення політичних цілей у сфері культури, необхідне чітке визначення тих цілей, яких суспільство прагне досягти в середньостроковій і далекосяжній перспективі. Тобто, насамперед, слід розробити концепцію культурної політики України на даному етапі соціально-економічного розвитку. Розробка цієї концепції має спиратися на широкий масив аналітичних даних, що, в свою чергу, вимагає вдосконалення існуючих статистичних та економічних даних, які в окремих випадках не адекватно відображають реальне становище, та доповнення їх іншими показниками якісного плану, показниками соціального розвитку, соціологічними даними тощо, що дозволить сформувати картину потреб і попиту населення на культурні продукти, а також спрогнозувати, який вплив може справити та чи інша культурна діяльність на розвиток суспільства в цілому чи місцевої громади зокрема. Розробка, обговорення й ухвалення концепції культурного розвитку, що має врахувати важливі напрацювання, здійснені в Постанові Кабінету Міністрів України від 6.08.2003 р. №1235 “Про затвердження Державної програми розвитку культури на період до 20007 року”, дасть можливість завершити роботу над проектом Закону про культуру. Цей закон має, насамперед, встановити загальні принципи та механізми втілення культурної політики в Україні, а також чітко визначити сфери відповідальності по напрямках. Деталізація механізмів реалізації культурної політики має бути здійснена в окремих галузевих законах, шляхом внесення змін, поправок та доповнень до вже існуючих законів та ухвалення нових законодавчих актів, що сприятимуть ефективному досягненню визначених цілей.